ЛОГІКА МОДАЛЬНА

ЛОГІКА МОДАЛЬНА - розділ логіки, в якому вивчають міркування з модальностями "необхідності", "дійсності", "можливості", "випадковості" тощо. За видом модальностей розрізняють логіку алетичних модальностей, деонтичну логіку, індуктивну логіку, логіку часу тощо. Першу спробу побудувати Л.м. зробив Аристотель. З розвитком сучасної логіки було побудовано ряд систем Л.м. (Лукасевич, Льюїс, Вригт). Розвиток Л.м. був спричинений труднощами, з якими стикнулася класична логіка при дослідженні як власне логічних проблем, зокрема природи логічного слідування, так і проблем наукового пізнання, зокрема підтвердження гіпотез. Побудова Л.м. значно розширила можливості логіки як науки. За допомогою Л.м. можна вивчати не тільки логічні аспекти поняття необхідності, можливості, індукції, а й деякі аспекти причинно-наслідкових зв'язків (див. причинність), простору і часу, вірогідності, структуру дії і взаємодії.

див. логіка модальна

ЛОГІКА (грецьк. λογική - наука про умовивід, від λόγοξ - слово, поняття, судження) - дослідження міркувань (філософських, математичних та ін.) з метою створення теорії їх правильності. Необхідність цих досліджень виникає у зв'язку з потребами обґрунтування знання. В цьому аспекті Л. розглядалась багатьма філософами як частина теорії пізнання (органон). Предмет Л. уточнюється як дослідження не змісту міркування ("про що"), а його форми ("як"). У цьому аспекті Л. характеризується як формальна, на відміну від "змістовної", якою вважається діалектична Л. В сучасній Л. з появою таких розділів, як модальна Л., Л. дії, Л. запитань і відповідей та ін. її "формальність" вважається відносною і пов'язується із ступенем схематизації міркування, що робить відносним розподіл Л. на теоретичну і прикладну. Головні напрями досліджень у сучасній Л.: 1) теоретична Л.: теорія доведень, теорія аналізу, формальна семантика; 2) практична Л.: Л. дій, Л. рішень, евристика, праксеологія, конфліктологія; 3) філософська Л.: часова Л., динамічна Л., епістемічна Л., когнітивна Л., Л. тропів (метафор, аналогій), деонтична Л., Л. оцінок, Л. норм, Л. імперативів; 4) логічний аналіз мови: теорія комунікації, теорія аргументації, теорія мовленнєвих актів, аналіз дискурсу, дискусій, риторика, семіотика; 5) Л. інформаційних технологій: логіко-когнітивний аналіз, комп'ютерна Л., Л. програмування, Л. ''штучного інтелекту". Метапроблеми Л.: історія Л., соціологія Л., філософія Л., викладання Л.

Павлов, Василь Терентійович (1915, Стара Герикла, Російська федерація - 1998) - укр. філософ. Закінчив історико-філологічний ф-т Карело-фінського ун-ту (1942). В 1969 р. захистив докт, дис.; проф. (1970). Працював зав. кафедрою логіки КНУ ім. Т. Шевченка. Наукові інтереси зосереджувалися на проблемах логіки і теорії пізнання. Автор понад 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Відношення між поняттями" (1961); "Модальна логіка", у співавт. (1982); "Логічні методи і форми наукового пізнання", у співавт. (1984).